Відгуки та пропозиції
Головна \ Австралія та Океанія \ Самоа \ Традиції Самоа

Традиції Самоа

Самоанці, як і всі полінезійці, у значній мірі зберігають свою прадавню культуру, украй прив'язану до традицій і дуже складному набору соціальних умовностей - ієрархії, системі особливих знаків уваги й звичаїв, які регулюють усе їхнє соціальне, релігійне й політичне життя. Самоанська культура базується на " фаа-матаі" - складному понятті, що припускає владу племінних або общинних лідерів "матаі" (вождь, старійшина), керуючих як "аіга", або "аінга" (сімейство, клан), так і всією громадою. Усі ресурси в межах громади розподіляються на підставі потреб і понять про справедливість, а соціальний стан усіх членів громади й родин абсолютно однаковий. При цьому "матаі" представляє громаду на сільській раді, відправляє правосуддя й стежить за чинним проведенням обрядів, дотриманням звичаїв, а також веде літопис роду, генеалогію сімейств (цьому тут приділяється величезне значення) і направляє освітню діяльність.

 

Громада або група громад (звичайно це окреме село) під керуванням одного "матаі" звичайно займають якусь природню географічну область і утворюють район - "іланд", керований радою вождів. Ця ієрархія ідеально підходить для місцевих умов, у яких кожний має своє місце й функцію, причому взаємини з усіма людьми, як у самому селі, так і в набагато більших масштабах, заздалегідь установлені й визначені.

Традиційне й основне гніздо самоанського суспільства - сімейна громада ("аіга", або "аінга"), що включає численних родичів всіх поколінь (часом до 40-50 людей). Кожна сімейна громада обирає главу, який представляє її на сільських зборах, причому, чим більше сама родина, тим більше авторитету в її "матаі".

 

 

Це приводить до появи цілком звичайного в цих місцях здоровішого суперництва між "аіга". Традиційно, всі члени сімейства обробляють якийсь наділ землі, виділений їм громадою, і площа землі залежить від числа членів клану, так й рівень достатку звичайно прямо залежить від цього показника. При цьому всіляко заохочується робота деяких членів родини за межами громади (звичайно в столиці або на інших островах), тому не дивно, що в наші дні більше самоаньців живе за межами країни, чому на самих островах, однак гроші, що пересилаються ними на батьківщину, ідуть на збільшення авторитету саме їх родини.

Поняття "таємність" або " приватне життя" тут практично відсутні. Усі свої роботи члени громади роблять спільно, свята також відзначаються всім селом. Навіть традиційний самоанський будинок "фалі" не має стін, закриваючи людей від впливу поганої погоди лише солом'яним або пальмовим дахом і декількома несучими стовпами.

Самоанці дуже релігійні люди й тонко поєднують догми християнства із традиційним для островів " фаа-самоана" ("самоанський шлях", " спосіб життя") і навпаки. Прадавні вірування дотепер продовжують співіснувати поряд із християнством, особливо яскраво прослідковуючись у традиційних звичаях і ритуалах. При цьому в побожності місцевих жителів сумніватися не доводиться - центральною подією тижня звичайно є недільна служба (вихідний день, будь-які заходи в цей час заборонені), авторитет священиків абсолютний, а всі церковні свята відзначаються з винним розмахом і пієтетом. Центральний орієнтир у кожному місцевому селі - церква, однак найчастіше пліч-о-пліч із нею коштує общинний будинок " фалі-фоно".  У якому "матаі" зустрічаються для обговорення поточних питань (отут слід урахувати, що " фалі-фоно" завжди відігравали роль молебного місця, де відправлялися традиційні для островів культи духів предків або сил природи, не загубили цього свого значення вони й зараз). Тому багато вчених говорять про особливий "самоанське християнство", яке може здатися досить незвичайним для будь-якого вихідця з європейських країн.