Відгуки та пропозиції
Головна \ Європа \ Албанія \ Фортеця Розафа

Фортеця Розафа

Дивовижні легенди чи стародавні повір’я, а інколи і привиди, вже являються майже невід’ємною і обов’язковою частиною історії кожного величного замку або родового маєтку. Проте, це правило не стосується фортець, які зазвичай зводилися задля захисту від ворогів. Подібне прагматичне призначення і відсутність знакових мешканців не залишало простору для народження казкових переказів. Втім, як відомо, у кожного правила є виключення, і таким виключенням є фортеця Розафа.
Зведена у III столітті до нашої ери, у північно-західній частині Албанії, поблизу міста Шкодер, фортеця Розафа до цих пір височить на 130 метрах над рівнем моря і має свою сумну історію створення. Звісно, за такий довгий час не залишилось ніяких достовірних свідчень, але легенда розповідає, що фортецю зводили три брати. І хоча були вони дуже вправними майстрами свого діла, проте все, що вони зводили вдень, за ніч руйнувалось.

Щоб припинити це і нарешті збудувати міцну фортецю, вони вирішили вдатися до дієвого на їхню думку метода – принести в жертву цьому місцю кого-небудь із своїх близьких. Страшне жеребкування вказало на дружину наймолодшого з братів. Проте, дізнавшись про свою жахливу долю, дівчина не стала пручатись і погодилась, хай навіть у такий спосіб, але допомогти коханому чоловіку добудувати фортецю для захисту від ворогів.
Було в неї тільки одне прохання - щоб брати не замуровували її праве око, праву руку, праву ступню і праву грудь. Пояснюючи свою умову, вона сказала: «Коли мій маленький син заплаче, я зможу побачити це, приголубити його, покачати в люльці і нагодувати». Так вони і зробили, після чого дуже швидко добудували фортецю, яка, прийнявши добровільну жертву люблячої дівчини, більше не руйнувалась. А щоб нащадки пам’ятали ту, що так самовіддано принесла себе в жертву, брати нарекли фортецю на її честь – Розафа.
Але є в цій легенді одна відмінність від традиційних переказів, яким властиве моторошне продовження подібних трагічних подій – поява привидів. Адже в фортеці Розафа жодного привида так і не з’явилось, ні дівчини сповненої сумом, ні молодшого брата страждаючого від каяття, ні маленької дитини позбавленої маминої ласки. А все тому, що дівоче кохання, а більш за нього – материнська любов, зробили це місце життєдайно благословенним. Можливо саме з цієї причини, серед відвідувачів фортеці так багато вагітних жінок і тих, хто ще годує грудним молоком своїх немовлят.
І єдиним нагадуванням про трагічність тих давніх подій є лише завжди покриті вологою стіни фортеці… чи то від молока, чи то від сліз Розафи…